Водень із Лінгена дістався Марля, але комерційна модель постачання лишається непідтвердженою

У межах проєкту консорціуму GET H2 під час пусконалагодження відновлюваний водень дістався Марля на дистанцію 120 кілометрів, проте релізи не розкривають ключових параметрів постачання: учасники не оприлюднили ні ціни, ні точного обсягу, ні заміщення викопного водню, ні промислового балансу викидів.

Оглядач CleanTechnica проаналізував подію, про яку RWE та партнери сповістили 4 серпня 2026 року: водень з електролізера в Лінгені дійшов перепрофільованим газопроводом до хімічного парку Марль. Попри технічний крок, релізи розійшлися у формулюваннях: англійський текст зазначив готовність газу до використання, а німецький повідомив про споживання, не надавши балансу маси для підтвердження кліматичного ефекту.

Для Марля водень не новина, тому новий маршрут сам собою ще не доводить появи нового платоспроможного ринку: питання лише в тому, скільки викопного водню реально замінили і за якою ціною.

Контраст між запуском ділянки та намірами бізнесу помітний на тлі планів Берліна. Базова мережа (Hydrogen Core Network) передбачає 9 040 км трубопроводів із витратами 18,9 млрд євро. Проте план не гарантує готовності заводів сплачувати високу ціну. Джерело наводить 15-річну угоду RWE з TotalEnergies на 30 тисяч тонн водню щорічно для НПЗ у Лойні з 2030 року як сильніший комерційний сигнал, хоча ціна в ній також не розкрита.

Водночас європейські очікування тверезішають: у жовтневому проєкті оцінки 2026 року асоціація ENTSOG знизила припущення попиту на 2030 рік з 620 до 335 ТВт·год (-46%), а на 2040 рік зрізала орієнтир на третину, до 1 296 ТВт·год. За ілюстративним сценарним розрахунком автора CleanTechnica після припущеної капітальної підтримки, постачання обходиться у 9,06 євро за кг проти орієнтира у 3 євро за кг традиційного водню. Автор аналізу підсумовує: самих труб замало — без покупців, готових роками платити за зелений водень, ринку не буде.

Джерело: CleanTechnica