Дерегуляція приєднань до мереж: як прискорити підключення нових потужностей без втрати контролю якості

Україні критично потрібні розвиток енергетики та розумна дерегуляція. У ситуації, коли енергетична інфраструктура системно атакована, такі рішення — це не лише про інвестиції, а й про енергетичну стійкість та національну безпеку. Один із найважливіших “фронтів” для розвитку ВДЕ та розподіленої генерації — приєднання до електричних мереж. Саме тут часто з’являється “вузький коридор”, який визначає реальну швидкість введення нових потужностей.

Нижче — пояснення, чому тема дерегуляції приєднань стала центральною, який механізм може скоротити строки на місяці, які практики використовують інші країни і що потрібно зробити в Україні, аби прискорення було безпечним та системним.

1) Чому приєднання стало питанням №1

Не просто “побудувати”, а “включити”

Останні місяці в Україні дедалі чіткіше звучить одна думка: наявність обладнання чи готових установок ще не гарантує появи електроенергії в мережі. Важливо, щоб потужність була фізично підключена і введена в експлуатацію.

Публічний маркер цього тренду — повідомлення про те, що в Україні до мереж уже приєднали понад 1 ГВт когенераційних потужностей, а питання швидкого підключення та запуску подається як ключова необхідність.

Регуляторні зміни вже рухаються в бік спрощення

Українське регулювання воєнного часу вже містить підхід, який можна масштабувати: у тимчасових приєднаннях закріплено, що замовник має право самостійно будувати лінійну частину приєднання (у т.ч. через підрядників), а оператор системи розподілу не має права відмовити.

2) Модель “замовник будує — оператор контролює”: у чому суть

Принцип простий: контроль стандартів та безпеки зберігається у оператора, але виконання частини робіт стає гнучкішим.

Як це працює:

• Оператор системи визначає технічні умови, погоджує технічні рішення, здійснює нагляд/контроль, приймає об’єкт і інтегрує його в мережу.

• Замовник приєднання отримує право самостійно закуповувати необхідні роботи/обладнання/послуги для мережевого будівництва (через акредитованих/допущених виконавців), щоб не чекати внутрішніх циклів закупівель і “черги” виконання у самого оператора.

• Після завершення робіт і перевірки відповідності активи приймаються в експлуатацію і можуть стати частиною мережі оператора (через механізм прийняття/передачі).

Це відомий у світі підхід, який часто описують як contestable works: частина робіт може виконуватися незалежними виконавцями, а оператор зберігає функцію “арбітра якості” та власника мережі.

3) Чому це реально скорочує строки на місяці

У багатьох проєктах затримки виникають не на етапі подачі заявки, а в зоні:

• тендерів і процедур закупівель,

• дефіциту підрядників/ресурсів у операторів,

• довгих циклів узгодження “під ключ”,

• черг на виконання будівельно-монтажних робіт та поставок обладнання через одного замовника (оператора).

Коли замовник може паралельно вести будівництво через свого підрядника, а оператор лише задає ТУ, контролює та приймає — графік стає більш керованим, а строки часто скорочуються на 3–12 місяців саме за рахунок усунення “процедурних” пауз.

4) Міжнародна практика: як це роблять інші країни

Велика Британія: contestable / non-contestable як базова матриця

Оператори розділяють роботи на:

• contestable (їх можуть виконувати незалежні акредитовані підрядники),

• non-contestable (залишаються виключно за оператором).

Після виконання робіт мережеві активи проходять процедуру прийняття (adoption).

Ірландія: підрядник будує до стандартів оператора, оператор приймає активи

В офіційних гайдах логіка схожа: незалежний виконавець будує відповідно до технічних стандартів, оператор здійснює контроль і після завершення робіт приймає мережеві активи.

Румунія: право вибору підрядника при збереженні контролю оператора

Європейська практика включає підходи, де користувач може залучати підрядника, а оператор зберігає функції визначення технічних умов, контролю та прийняття об’єкта в мережу; регуляторні зміни спрямовані на зменшення “черг” і підвищення передбачуваності приєднань.

5) Ризики та запобіжники: що треба закрити правилами

Щоб дерегуляція стала прискоренням, а не “діркою” в якості, потрібно чітко прописати 6 блоків:

1. Стандарти і безпека: вимоги до матеріалів, РЗА, випробувань, допусків персоналу, відповідальності за дефекти.

2. Нагляд: роль оператора у проміжних перевірках, контроль критичних етапів, право зупинити роботи при відхиленнях.

3. Прозора акредитація підрядників: відкриті критерії, реєстр, недискримінаційний доступ, механізм оскарження.

4. Єдині типові рішення: каталоги/стандартизовані технічні рішення для типових вузлів приєднання.

5. Прийняття активів на баланс: as-built документація, паспортизація, цифровий облік, гарантійні зобов’язання.

6. Захист інших споживачів: правила, які не допускають погіршення надійності чи показників якості електроенергії в мережі.

6) Як запустити механізм в Україні: практична дорожня карта

Найкращий шлях — поетапне впровадження через пілоти й стандартизацію:

Крок 1. Пілотні проєкти і типові пакети документів
— від техумов до прийняття і передачі активів.

Крок 2. Реєстр/акредитація виконавців
— прозорі критерії + контроль якості.

Крок 3. Розмежування робіт
— що може бути “contestable” (виконується підрядником замовника), а що має лишатися у оператора.

Крок 4. Інтеграція з воєнними правилами
— використати вже закладену логіку тимчасових приєднань (можливість самостійного будівництва лінійної частини) як основу для сталих процедур.

Висновок

Дерегуляція приєднань — це про те, щоб перевести приєднання з “адміністративної черги” у керований технічний процес. Коли замовник отримує можливість швидко реалізувати мережеве будівництво через акредитованих виконавців, а оператор зберігає технічні умови, нагляд і прийняття в мережу, країна отримує те, що найбільше потрібно в умовах війни: швидший ввід потужностей, прогнозованість строків і збереження стандартів безпеки.