Сонце — влітку, вітер — взимку: як сезонність ВДЕ вже змінює баланс України і що треба зробити далі

В Україні зелена генерація перестала бути “екзотикою” і стала реальним елементом енергобалансу — але з чіткою сезонністю. Саме цей нюанс (а не просто “скільки мегаватів встановили”) визначає, чи здатні ВДЕ підтримати систему під час піків споживання та атак на інфраструктуру.

У матеріалі NV колишній голова правління НЕК «Укренерго» Володимир Кудрицький формулює це дуже прикладно: сонце з березня по умовний жовтень у окремі години може покривати до 20–25% попиту, тоді як взимку ключовим стає вітер. А якщо дивитися на рік загалом, вітер + сонце дають близько ~10%.

Нижче — розбір того, що означають ці цифри для енергосистеми, громад, бізнесу та інвесторів, і які кроки “дотягують” ВДЕ до справжньої стійкості.

1) Що саме сказав Кудрицький — і чому це важливо

Факт 1. Сонце стало помітним у балансі в теплий сезон.
З березня по жовтень СЕС у години сонця можуть давати до чверті попиту. Це означає, що вдень (особливо у ясні періоди) сонце реально “знімає” навантаження з інших видів генерації й допомагає балансувати систему.

Факт 2. Вітер критичний у “важкі” місяці.
У холодний сезон, коли сонячна генерація природно слабшає, роль ВЕС зростає: вітер частіше активний саме тоді, коли попит вищий. Це ключова логіка “комплементарності” ВДЕ: сонце і вітер працюють у різні сезони, частково взаємно підстраховуючи один одного.

Факт 3. Річна частка ще відносно невелика — але вплив на систему непропорційно великий.
Навіть за умов ~10% у середньому за рік, ВДЕ можуть давати дуже високу частку у конкретні години. Це і є причина, чому питання “чи потягне система ВДЕ” завжди впирається не лише в генерацію, а в мережі, прогнозування, маневрові потужності та гнучкість.

2) Чому “сонячні рекорди” — це добре і складно одночасно

Коли сонце покриває 20–25% попиту у години піку генерації, у системи виникає одразу два завдання:

1. Пропустити цю енергію мережею туди, де вона потрібна.
   Тут все залежить від спроможності мереж і підстанцій, а також від того, чи є “вузькі місця” у передачі та розподілі. Контекст війни робить це ще гострішим: атаки по підстанціях і трансформаторах — один із головних ризиків для стійкості енергопостачання.

2. Збалансувати систему, коли сонце різко падає (хмари/вечір), а споживання ще високе.
   Це класичний виклик для будь-якої країни з ростом СЕС: потрібні інструменти гнучкості — накопичення, керування попитом, швидка маневрова генерація, точніший прогноз.

Це не “українська специфіка” — у ЄС той самий тренд: сонячна генерація б’є рекорди, але паралельно зростає цінність акумуляторів та мережевої модернізації. Наприклад, за даними Ember і Reuters, у червні 2025 року сонце вперше стало найбільшим джерелом електроенергії в ЄС (22,1%), і в цьому ж контексті наголошувалося на потребі у storage та гнучкості.

3) Вітер як “зимовий фундамент” — і чому його складніше будувати

Ідея “давайте більше сонця” — зрозуміла: СЕС швидше будуються, часто простіші в реалізації, легко масштабуються на дахах та проммайданчиках. Але з точки зору енергетичної безпеки взимку ставка лише на сонце не працює — і про це прямо говорить Кудрицький.

Водночас вітроенергетика в Україні має три системні виклики:

• географія ризику: значна частина вітропотужностей історично була на півдні, який постраждав від окупації/бойових дій (публічні оцінки втрат у 2022 році були дуже високими);

• довший цикл проєкту: земельні питання, підключення, логістика обладнання, довші строки будівництва;

• мережеві обмеження та приєднання: саме мережа часто визначає “реальну швидкість” запуску нових потужностей — для ВЕС це особливо відчутно через масштаби підключення.

4) Що з цього випливає: 5 практичних висновків для України

1) Сезонність ВДЕ треба “перекласти” у планування енергобезпеки.
Сонце — це ресурс денного балансу у теплий сезон; вітер — ресурс холодного сезону. Тому план розвитку ВДЕ має бути не “хто швидше поставить МВт”, а який профіль генерації закриває ризики системи в різні місяці. База для такого мислення — підхід, який описує Кудрицький у NV.

2) Гнучкість стає таким же “активом”, як і МВт генерації.
Якщо у певні години ВДЕ можуть давати до 20–25% попиту, то кожен додатковий відсоток ВДЕ без накопичення/керування попитом підвищує вимоги до балансування. Тому BESS, DSM (demand-side management), прогнозування і швидкі резерви — це вже не “опція”, а інфраструктура енергопереходу. (Європейський досвід це підсвічує дуже наочно.)

3) Мережі — головне “вузьке горло”.
Навіть ідеальна генерація не допоможе, якщо електрика не може пройти через пошкоджені/перевантажені вузли. В умовах атак модернізація підстанцій, резервування, розосередження і “живучість” мережевих рішень стають питанням нацбезпеки.

4) Децентралізація + ВДЕ + накопичення — найшвидший шлях до стійкості громад і бізнесу.
Там, де є критична інфраструктура (лікарні, водоканали, теплопостачальні об’єкти), комбінація СЕС/ВЕС з накопиченням і грамотним режимом споживання дає не лише економіку, а й гарантованіші години автономності.

5) Потрібна “дорога карта” інвестицій: від боргів і правил — до масового приєднання.
Ринок ВДЕ живе не лише технікою, а й фінансовою дисципліною та правилами. Наприклад, медіа продовжують фіксувати проблему боргів у секторі ВДЕ як фактор, що стримує інвестиції. Це напряму впливає на вартість капіталу і швидкість нових проєктів.

Позиція Global 100% RE Ukraine: що ми підкреслюємо в цій дискусії

1. ВДЕ вже підтримують систему, але наступний крок — перехід від “генерації як цілі” до “гнучкості + мережі + стійкості” як нового стандарту.

2. Сонце і вітер мають розвиватися разом, бо вони закривають різні сезонні провали.

3. Накопичення і керування попитом — це спосіб “перетворити” сезонність ВДЕ на перевагу, а не на ризик.